 |
Фанфішкшен із оувер егейн, Петро, тримайся!)) |
 |
На мосту
На мосту було мало людей. Ще тільки перша порція бігучого та заклопотаного люду поверталася з роботи. Люди швидко проходили і не затримувались. Парочки зупинялись подивитися на воду, небо та на приємний краєвид. Перед мостом стояла палатка з овочами-фруктами. А дві фігури знаходилися на мосту постійно: якась потвора -- сива з негарною бородою, скоріш за все дідусь, лежав у кутку на купі ганчір’я, накрившись газетами--і хлопець, що стояв за поруччям мосту, спиною до усього світу.
На мосту з’явилася дуже симпатична білява дівчина. Вона вийшла на вечірню прогулянку з собакою. Білявка оглядалась по сторонах світлими очима. Раптом угледіла фігуру хлопця, що стояв за поруччям мосту і дивився на воду.
- Що він там робить?- подумала дівчина. - Щось таке незрозуміле в його постаті. Як же його зняти звідти? Думай, Маша, думай…
Вона подивилась навколо. Ніхто з людей, що вже вертались з роботи, не звертав уваги на хлопця.
- Я не знаю, що з ним. Піти далі? ….. Це байдужість чи стриманість? -- Вона подивилась на свого собаку, який ніби відчувши якесь лихо, зазирав їй у очі і скиглив.-- Придумала! -- Вона розірвала колкоти в себе на коліні і швидкою ходою рушили у бік хлопця.
- Ну давай, ти зможеш! -- Лунав голос в голові у Петі. - Ти вже другий тиждень збираєшся. Вже все зрозуміло. В тебе у житті навіть спогадів не лишилось нормальних. Все пусте. Сенсу немає. Немає!
Петя закрив очі і вдихнув осінню вологу Дніпра. Тільки один крок --- і все…
-Кгем кгем. Не заважаю? Вибачте, будь ласка, ти не зміг би потримати оце?
Спершу Петя побачив поводок-цепку, а вже потім маленького мопса, який більш нагадував телятко. Блондинка якось нерішуче топталася на місці, прикриваючи спідницею одне коліно.
- Мені звісно не зручно до тебе звертатися, але в мене просто жах!
Таке тільки зі мною могло трапитися!
- Що? - спитав Петя рухом голови без слів.
Присоромлено опустивши очі, дівчина відігнула краєчок спідниці, а там… Петя побачив величезну дірку на колготках.
- Я тільки до крамниці зганяю і одразу повернусь, а ти поки цього потримай, добре?
Петя переліз через бильця мосту на пішохідну частину і якось байдуже-здивовано подивився песику у очі. Відвернувся і став далі обдумувати свої похмурі плани. Песик понюхав йому черевика, ткнувся носом десь під колінку і почав флегматично пускати слину. Десь через п’ять хвилин коли брючина Петі була повністю мокра, радісна білявка прибігла і забрала телятко. Ще й поцілувала Петра в ніс. І спитала: «Все буде добре?» Він скривився всередині і подумав, що життя після собаки стало ще гірше. Білявка, віддаляючись від нього, повертала голову через кожні п’ять кроків, і кожний раз із задоволенням розуміла, що він стоїть не за поруччям мосту, а на самому мості. Нарешті вона відійшла достатньо далеко.
Знов переступивши за поруччя Петя почав самовіданно віддаватись меланхолії із заплющенням очей, вдиханням першого осіннього повітря, запамороченням.
Неподалік від нього стояла палатка з овочами-фруктами. В ній роздумувала над своїми хворими ногами продавщиця. Вона не дуже ввічливо відповідала покупцям і заклопотано дивилася у бік Петі. Їй здавалося, що вона знала цього хлопця. На мосту бачила його теж не вперше, але знала здається раніше, років чотири-пять тому.
- Знов прийшов сюди. Стоїть і дивиться туди у низ. А дома мати хвилюється. Ой лишенько, а все через якусь дівку. Як воно може бути інакше? Через дівку, а щоб їй… Кохання, блін. Як же його звідти зняти…
Хлопець навіть не почув, як до нього підбігла доволі огрядна руда жінка. Вдивляючись в Петіне обличчя вона нарешті зрозуміла, звідки вона його знає.
- Петя? Петя! Дорий вечір! А що це ти тут робиш?
Петя її і не слухав. Меланхолія вже догризала його другу ногу.
- Петя!- Ще голосніше озвалася жінка.- Я взагалі до тебе говорю! Що там мама?
Він байдуже подивився на жінку.
- Добрий вечір, я тут… на воду… дивлюся. Так. На воду… А мама. Мама добре…
- Слухай, в мене до тебе прохання. Я вже з годину шукаю якогось знайомого, щоб біля лотка трохи постояв. Поможи, будь ласка. Мене ж розірве. Таке дєло -- в туалет треба. Вже не можу! Постоїш з товаром, добре?
Петя, погоджуючись, хитнув головою та підійшов до лотка з огірками - помідорами. Він ніколи не думав, що таким дріб’язком йому можуть ґвалтувати мозок впродовж 15 хвилин безперестанку. Але та мила бабуся, яка купляла в нього два огірка та один помідор, перевершила навіть його зведену тьотю Нюру. Через 20 хвилин червоний, змилений Петро, зустрів руду тітоньку доброзичливим оскалом.
- Спасибі велике! Ну ти і виручив. Стало краще на 2 роки вперед,- сказала тітонька і почала розціловувати Петю.
Витираючи щоки долонями Петя знов потроху рушив до свого місця на мосту. Знайшовши дещо зручніше положення для свого тіла він став знову зважуватись на крок.
По мосту йшла пара «золотої молодьожі». Вони обіймались і голосно сміялись. Підійшли до поруччя подивитися на воду. Дівчина помітила Петю.
- Любий, дивись он де хлопчина стоїть, чого це він?
- Та, якийсь невдаха. Щось задумав. На що він тобі треба, кохана?
- Ти теж помітив, що він щось задумав? Щось негарне? Ой. Милий мій, придумай щось. Ти ж в мене розумний! Може зможемо якось йому допомогти?
- Ну… Навіть не знаю. Може, хай нашу тачку нібито попильнує?
Дівчина ніжно поцілувала хлопця. Він пішов до Петі. Пройшов повз дідуся у купі газет, який простяг до нього руку і не встиг вимовити своє «Дай бог вам здоров’я за поміч» . Але не звернув на нього уваги.
Хтось різко смикнув Петра за плече. За ним стояв здоровезний бугай, і переминаючи щелепами гумку, пробубнів:
- Слухай, ти тачку постережи, ось тобі 20 баксів. Ти ж чувак добрий, ок?
Обличчя Петі почало переливатися всіма відтінками червоного кольору. Руки почали тремтіти, а коліна підгинатись. На очах виступили сльози з горла долунав довгий звук як стогін привиду з замку Дракули.
- Да дайте ви мені здохнуть спокійно! Ви мене вже дістали! Іди звідси! Сунь свою дупу в Бентлі і геть!
Бугай ображено насупився та дав хлопцю щигля поміж очей. І легкою ходою пішов у бік своєї дівчини. Праве око Петі стало нервово тремтіти.
- Ну нічого я не можу добре зробити! Усе через… вухо
От зараз візьму і стрибну. От зараз і закінчиться моє беззмістовне життя. Стрибок і все. Один стрибок… Рахую до 5, ні до 10, а краще до 100. Все, рахую.
На мосту з’явилася нова людина. Чоловік йшов думаючи про свої буденні проблеми, себто про невідоротнє народження своєї третьої дитини: «пельонки - распашонки», памперси, дитяче харчування і подальші «радощі». Пішохідний міст переслідував чоловіка все його життя. За відсутності машини він тинявся цим сірим архітектурним створінням вже майже 20 років. З дому - на маршрутку - з маршрутки на міст - з мосту на іншу маршрутку і знову на роботу… А потім назад у тій же послідовності. І зустріч з мостом була неминуча. Ну, коротше кажучи, 1 година трясці - і ти на роботі.
Від цього переліку його відволік потвора-дідусь, який простягав до нього руку у пошуках співчуття до своєї матеріальної скрути. Чоловік майже байдуже простягнув йому 50 копійок. Зробив три кроки і повернувся до тями.
- Щось я мало дав йому. Треба було з гаманця дати хоч 5 гривень.—В голові пронеслися завжди незрозумілі слова матері, яка давно померла, що давати треба заради себе, а не заради того, хто просить. --Ну от. Тепер буду згадувати цього під газетами ще пару днів. Звідки в нього той орден та медалі? Якій він старий… Пенсії ні на що не вистачає. Ким він був? Боже, де ми живемо? — Він помітив Петю за поруччям. – Хто це ще такий? Ну і день…
- Хлопчина, гей! Молодий чоловіче! Перепрошую, ви не могли б мені трохи допомогти.
- Я? – Петя вийшов з анабіозу.
- Так. Ви. Бачити того дідуся у куту? Віднесіть йому, будь ласка 5 гривень, а я Вам за послугу ще 2 дам.
- Добре,- хлопець невпевнено простягнув руку і взяв гроші в чоловіка, -- я зараз віднесу.
Чоловік не став далі затримуватись. Сил на це вже не було. Пішов далі.
А Петро не зрушив з місця.
- 79, 80, 81, 82, 83, 84….
Подивився в бік дідуся.
- 86, 87. Вже скоро.
Повернув голову ще раз. І побачив, як якийсь мужик пнув двічі дідуся ногою.
- Всяка шваль на дорозі валяється!
Петро не помітив, як перестрибнув вже всоте через поруччя мосту і побіг до істоти під газетами.
- Пане! Це Вам! -- простягнув 7 гривень.
- Дякую, синку.
Петя сів поруч на каміння. Вони сиділи мовчки. Петя згадав про голодну кішку вдома.
Дідусь сказав: «Хочеш я тобі фотографію своєї жінки покажу?»
Петя не був певний, чи хоче.
- Дивись! 50 років разом були.
Петя поглянув. Розгледіти нічого не зміг. Потвора-дідусь заплакав.
- Залишила мене. Померла.
Петя сидів поруч і дивився на захід сонця.
- Сонце заходить. Додому пора. Там кішка не кормлена, обої пороздирає. Краще завтра сюди прийду. Дорахую до мільйона років і прийду, -- посміхнувся і пішов геть з мосту.
|
|
Пожалуйста, назoви себя, или зарегистрируйся. Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии и голосовать.
 узнать больше о привилегиях зарегистрированных пользователей
|
|
|
 |
добавлено:
Stusja_трошки hippie
1 июля 12:47 |
|
рейтинг: |
+24
|
проголосовало: 14 |
|
|
|
|
| Пожалуйста, назови себя, или зарегиструйся. Только зарегистрированные пользователи могут добавлять свои фото, оставлять комментарии и голосовать. |
 | Узнать больше о привилегиях зарегистрированных пользователей |
 | Отослать другу |
|
