Новини
  • 24
    Червня
    2014

    Сергій Буковський: "Вакарчук залишає людям відчуття світлої надії"

    До 20-річчя творчої діяльності культової української групи "Океан Ельзи" у 2015 році на екрани вийде повнометражний документальний фільм про гурт. Робота над проектом уже стартувала. Режисер фільму Сергій Буковський розповів "Дзеркалу тижня" про своє бачення та відчуття "феномену Вакарчука".




    — Сергію Анатолійовичу, у багатьох ваших фільмах — безсторонній погляд на історію... А тепер — музичний напрям...

    — Чому безсторонній? Не згоден із вами. Ніколи не робив кіно з холодним носом. 

    — Якщо говорити про новий проект, то яка його структура, яке передбачене посилання? Хто, крім учасників "Океану", стане спікером на екрані?

    — Що стосується фільму про групу "Океан Ельзи", то говорити про структуру ще дуже рано. Найпростіше, на мій погляд, удатися до перевірених конструкцій, які добре працюють, і помістити туди музикантів. Але ні сам Вакарчук, ні його команда не вписуються в загальноприйняті драматургічні схеми. Поспівали-поговорили-поспівали — ось чого мені зовсім не хотілося б робити. Як і звести все до гасла "Схід і Захід разом". Це тепер настільки актуально, що стало вже загальним місцем. 

    — У ЗМІ давно живе стале словосполучення "Феномен Вакарчука". Які, на ваш погляд, складові цього феномена? 

    — Мова Вакарчука, якою він розмовляє зі стадіонами, дуже інтимна, лірична, прониклива. Його пристрасть, темперамент — це лише зовнішній образ... його герой дуже самотній. Усвідомлено чи ні, люди це відчувають, оскільки самі самотні, і приходять до нього в пошуках розради. Те, що я бачив у Дніпропетровську й Харкові, у певний момент, не зразу, звісно, дуже продумано, крок за кроком, перетворюється на великий психотерапевтичний сеанс. Вакарчук — талановитий артист і, на відміну від багатьох виконавців, добре розуміє, про що співає. Він тримає думку, розвиває її. Він наближає до себе, але не відразу, поступово, ближче до розв'язки, дуже близько, потім ставить крапку і, прощаючись, залишає людям відчуття світлої надії. "Все буде добре", як правило, остання пісня в концерті. Не знаю, чи феномен це? Я не став би давати цьому клішовані визначення. Те, що я бачу, — унікальна форма спілкування з аудиторією, високий талант виконавця.

    У житті, звісно, все зовсім інакше. Славко — далеко не душка. Він — Лідер. Сильний. Складний. Не підпускає до себе близько. Двадцятирічне життя "ОЕ" сповнене драматичних колізій, де особисте і творче сплелися воєдино. Питання міри й такту — як про це розповісти. Мені здається, це цікаво, захоплююче — і проблематично водночас. Цікаво, тому що історія стосунків між людьми завжди цікава, зрозуміло — якщо люди цікаві. Складно, оскільки це документальне кіно, а не ігрове.

    Зйомки вже розпочалися. Імпровізуємо, цілком довіряючи тому, що відбувається, через це й сценарій пишеться не за письмовим столом, а прямо на майданчику. Як завжди, я працюю зі 
    своєю дружиною Вітою Бондар, — вона сценарист. Виконавчий продюсер — Андрій Різванюк (кіностудія FILM.UA). Звукорежисер — Сергій Степанський. Оператор-постановник — Сергій Михальчук. Не розумію, чому я досі з ним не працював...

    Робоча назва проекту — "Океан Ельзи. Back stage". Мені здається, залаштунки дають ключ до розуміння, яким буде фільм.

    Спікери? Так, вони будуть. Не тільки головні фігуранти "Океану Ельзи", як із золотого складу, так і з нинішнього. Мені б хотілося персоналізувати аудиторію. Плануємо знайти і зняти 5—7 характерів. Уже є деякі кандидатури. Це не тільки фани "ОЕ", а й, як заведено казати, звичайні їхні слухачі. Не варто, напевно, зараз розкривати всі деталі. Життя, як відомо, найбільш непередбачуваний і цікавий драматург. Головний герой, звісно, сам Святослав Вакарчук. Він — центр композиції.

    — У вас є якась улюблена композиція "Океану"? Чи таких, можливо, кілька?

    — Важко сказати, яка пісня "Океану Ельзи" найулюбленіша. У різні періоди були різні. Яка ще не написана, мабуть. Усі її чекають. І я теж...