   |
Святослав ВАКАРЧУК, лідер групи «Океан Ельзи», Посол Доброї волі Програми розвитку ООН. Співак брав участь у Міжнародній конференції «НОВА УКРАЇНА В НОВІЙ ЄВРОПІ». – Як ви оцінюєте те, що зараз відбувається в Україні і зокрема, в Києві у зв’язку з Указом Президента про розпуск Верховної Ради? Хто, на вашу думку, правий, а хто ні в даній ситуації? – Я вважаю, що існує Указ Президента, який потрібно виконувати. Якщо хтось має сумніви, то вже для цього відповідно передбачений розгляд у Конституційному Суді. Давайте, дочекаємось. А поки немає рішення, Указ про дострокові вибори треба виконувати. Ось і вся оцінка. – А чому, на вашу думку, в Україні дуже протилежні погляди щодо цього Указу? І чи це не нагадує певним чином протистояння, яке було під час президентської кампанії 2004 року і парламентських виборів у березні минулого року. – Мені здається, що не нагадує. Це зовсім інше протистояння. Тоді перший імпульс ішов від народу. Зараз перший імпульс іде від політиків. Тому це зовсім різна суть процесів, тобто ми сьогодні прийшли до ситуації, коли політична система в країні побудована таким чином, що сама себе заводить у глухий кут. Я би тут не шукав на сьогоднішній день виключно суб’єктивних причин, що мовляв негарний той чи інший політик. Уся система влади, яку ми в хаосі і цих різких голосуваннях і змінах – побудували на сьогоднішній день, так чи інакше призводить до цугцвангу (цугцванг у шахах - коли будь-який хід веде до поразки - ред). А потрібно щось змінювати. І я думаю, що Указ Президента – це тільки перший етап до таких змін. – Але ж інша сторона зі всім цим зовсім не погоджується... – Я думаю, що всі згідні з тим, що в Україні є недосконалі закони, які регулюють владні відносини і регулюють взаємовідносини основних гравців у владі. Я в цьому впевнений. Інша справа, що лунають суб’єктивні думки, які з двох сторін абсолютно різні. І це зв’язано з тим, що одна сторона розуміє, що далі іншого виходу немає. А друга сторона, навіть, якщо вона розуміє це в душі, прекрасно усвідомлює, що зараз, погодившись на варіант Президента, вона втрачає, в першу чергу, моральні позиції перед самим собою у власних очах , а можливо, в якомусь розумінні і тактичні. Але я б закликав усіх політиків сьогодні думати не про свій власний програш чи виграш і не про сьогоднішню ситуацію, а прораховувати наперед. Ми прекрасно розуміємо, що на сьогоднішній день, якщо все це так просто пустити – нехай воно собі вляжеться, то ми знову і знову будемо приходити до того ж самого. І це мені нагадує ситуацію, коли лікар говорить пацієнту, що його аналізи не дають йому нічого хорошого, тому треба робити операцію. Пацієнт відповідає: ні, операцію мені зараз не вигідно робити, бо в мене є багато справ і тому операція відкладається. Але все одно треба приймати рішення, щоб не було пізно. Тому я б закликав усіх політиків бути відповідальними не у межах своїх політичних сил чи власних амбіцій, або свого реноме чи я, а в межах інтересів держави. Причому не на коротко-, а довгостроковий період. І тоді, я впевнений, що у всьому знайдеться своя логіка, у всіх процесах, які відбуваються. Тоді їх легко можна буде вирішити. – А як ви сприймаєте заяву спікера Верховної Ради про югославський варіант? Наскільки такий варіант може бути серйозним для України? – Я вважаю, що апелювання до історії, тим більше до історії недавньої, яка немає глобальної і однозначної оцінки, – є, мабуть, не зовсім доречним варіантом, який мав би відбуватися. Я думаю, що політики в межах, скажімо, їхніх можливостей, повноважень, в кінці-кінців їхнього сумління повинні діяти і говорити так, щоб від цього якомога менше страждав народ і якомога швидше відбувався результат. Ми бачили останні півроку постійні діалоги, компроміси, круглі столи. Я тільки вітаю цей шлях круглих столів і діалогів. Але ж вони мають бути змістовними, а коли вони лише для того, щоб складалось враження про те, що щось відбувається, а насправді результатів немає, тоді, безумовно, як ми бачимо, ситуація спонукає до більш рішучих дій. І все це можна зрозуміти. – Під час помаранчевої революції ви були на мітингах і концертах, підтримуючи одну сторону у протистоянні. А зараз будете впливати якимось чином на події, які відбуваються у нашій країні? – Я маю позицію і свої моральні принципи, чітке бачення того, що саме основне – це національні інтереси України. Виголошення цієї позиції завжди впливає і буде впливати, тому що мені не байдуже те, що відбувається в країні. Що стосується виступу як музиканта на передвиборчих концертах, мені здається, що ми свою справу зробили вже не на 100 а 200 відсотків. І зараз, якщо і потрібна моя участь, то вже як громадянина. – Зараз здається ніби-то нікого не треба переконувати, що Україні треба йти в Європейський Союз, але чи це дійсно так, чи все-таки частину народу треба вести в ЄС. – Я думаю, що спочатку треба визначитися, навіщо нам потрбіно йти в Європейський Союз? Які позитивні зміни ми очікуємо від вступу до ЄС? Давайте, відповімо собі на ці запитання. Якщо ми очікуємо від вступу до Євросоюзу якісних економічних змін, то, я вас запевняю, що якісні економічні зміни, як правило, мають відбуватися до вступу в Європейський Союз. Країни, які зробили ці зміни, вже претендують на членство. І це є певний клуб успішних країн. Тому вирішили – робимо позитивні економічні зміни. Тепер друге, якщо Європейський Союз означає одразу покращення соціальних стандартів, то знову ми приходимо до того, що люди спочатку покращують соціальні стандарти, а потім стають членами цього клубу. Знову ситуація – ми маємо покращити стандарти. Якщо ж ми говоримо про культурні речі, то знову таки стати культурно європейцями треба значно швидше до того, як претендувати на вступ у ЄС. У Європейському Союзі нічого не дають. ЄС – це певний квиток у клуб вибраних успішних країн, які комфортно себе почувають і з радістю приймають тих нових членів, які збільшують їхній комфорт або не збурюють його. Україна має по черзі зробити всі ці кроки перед тим, як казати, хочемо ми до Європейського Союзу чи не хочемо. Я не люблю демагогії. Я вважаю, що нам потрібні якісні зміни: стандарти життя, соціальна політика, підняття свого освітнього і культурного рівня. Всі названі пункти вимагають негайного, швидкого реагування і втручання. Вони всі знаходяться в край тривожному стані. Якщо ми говоримо про Євросоюз, то я чітко відповів. – Як ви оцінюєте вимоги з боку прем’єр-міністра Віктора Януковича включити в майбутню поглиблену угоду про співробітництво між Україною і ЄС перспективи членства нашої країни в євроспільноті? – Перспектива членства це – прекрасно. Але я вважаю, що потрібно зосереджуватися на реальних результатах. Якщо ця угода і цей пункт розглядається не тільки з точки зору дипломатії, а з точки зору реальних позитивів для української економіки, політикуму, індустрії, сільського господарства, культури, науки, освіти і медицини і якщо включення цих пунктів дає покращення, тоді я за. Якщо це виключно дипломатія з метою показати, що ми йдемо в Європу, а насправді нічого не будемо робити, то я не бачу в цьому жодного змісту. – Чому, на вашу думку, в нас виходить такий парадокс? Згідно з опитуванням української громадської думки, в Євросоюз хоче вступити більше ніж 60 відсотків опитаних, а в НАТО стільки ж якщо не більше проти, а «за» лише - 20 відсотків. Чим це пояснюється? – Я думаю, що велика проблема полягає в тому, що Європейський Союз малюють як певну цукерку, яка раптом вирішить усі наші біди й проблеми. А з НАТО ми маємо протилежну проблему. НАТО є занадто демонізованим як внутрішньою, так і зовнішньою пропагандою. І асоціюється не стільки з конкретними негативами, як з певним абстрактним злом, яке апріорі існує і про яке навіть не варто говорити. Це велика проблема і великий виклик для наших політиків. Якщо вони хочуть, щоб суспільство проводило конструктивну дискусію, якщо вони хочуть, щоб коли-небудь Україна нарешті дійсно стала готова говорити про це чесно і вибирати, то зараз треба припинити мову про всякі референдуми і про сьогоднішній п’ятихвилинний вибір. Тому що це питання є дуже глибоким, дуже серйозним і вимагає спочатку всебічного інформування населення. Ну що ж ви хочете, якщо велика кількість людей на питання, чи ви підтримуєте вступ України до НАТО, говорить категорично «ні». А колиїм задаєш питання, чи підтримуєте ви вступ України до Північноатлантичного Союзу, вони говорять – «так». Вам не здається це абсурдом само по собі. Один знайомий з Португалії сказав мені – у нас немає слово НАТО, а є слово ОТАН. Воно інакше звучить на португальській і французькій мовах. Багато португальців не знають слова НАТО, хоча вони є членами цієї організації. Все це гра понять і назв. Дискусія по НАТО на відміну від дискусії по Євросоюзу є предметною. На сьогоднішній день може дати один або інший результат, який дуже принципово змінить історичний курс України. Чому я так говорю? Тому що перспектива членства України в Євросоюзі на сьогоднішній день є ефемерною. Давайте, про це говорити відверто. Вона є. Але я б хотів, щоб ми дійшли до моменту, коли могли б вибирати і потім вибрали. Як Швеція або Фінляндія, вступити в ЄС, або як Норвегія чи Швейцарія не вступити в ЄС. Але ми маємо дійти до цього питання. І я дуже хотів би, щоб ми говорили про перспективу членства в Євросоюзі предметно. Сьогодні це безпредметна розмова. Разом з тим відношення України і НАТО є предметною розмовою. Тому що ми найближчим часом можемо розраховувати або на вступ до НАТО, або маємо поставити крапку, що не будемо вступати. Але я вважаю, що це не те, що не коректно, а безвідповідально і халатно з боку політиків, розуміючи, яка серйозна, яка стратегічна, яка засаднича задача стоїть сьогодні перед Україною, можливо, вперше за довгі десятки або сотні років. Намагаютися переводити все в таку брудну пропагандистську площину методів холодної війни. Я закликаю наших політиків мудрості на сто років вперед, а не на п’ять в угоду своїм або чиїмось меркантильним інтересам. Давайте, реально подивимось на ситуацію, оцінимо її, розкажемо людям, що ж таке євроатлантична інтеграція, що ж таке євроатлантична спільнота. Давайте, переведемо її з площини військової чи з площини холодної війни протистояння Радянського Союзу і Америки в площину європейської західної цивілізації і неєвропейської цивілізації. Давайте, говорити про це. Мої слова сьогодні не є пропагандою, а це заклик до того, щоб ми чесно подивились в очі тим викликам, які стоять перед нами, і не занурювали голову в пісок, там, де потрібно дивитися вперед. Разом з тим не махали прапорами там, де нема змісту про щось говорити. Ми підмінили дискусію. Ми всі кожного дня говоримо про Євросоюз і мовчимо, боїмося говорити про НАТО, хоча насправді реально ми можемо говорити про НАТО, бо Євросоюз - це повісті Станіслава Лема на сьогодні для України. – Україна стільки років співпрацює з НАТО, до речі, цього року буде 10-та річниця підписання Хартії про співпрацю, а підтримка НАТО серед населення не зростає, хоча певний час сягала 33 відсотків, а зараз не перевищує 20 відсотків. Про що це свідчить, на вашу думку – небажання влади чи еліти вступати до НАТО чи щось інше? – Це свідчення, в першу чергу, гострої внутрішньої, а, можливо, і зовнішньої боротьби за інтереси впливу в Україні. І не більше. Я абсолютно впевнений, що якби була чітка консолідована і відверта та однозначна позиція з приводу вступу України до НАТО у наприклад, Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Президента, то ситуація змінилась би кардинально протягом декількох місяців. Це політичне питання в Україні. Давайте, також про це говорити чесно. – Так чому, на вашу думку, такої позиції не підтримує Янукович? – Я б зараз на прізвища не переходив. Я просто закликаю дивитися на проблеми відносин України і НАТО як засадничу проблему нашого цивілізаційного вибору, а не проблему військового союзу, бо це дуже зпримітизований погляд і просто визначитись, чи ми хочемо бути частиною західної цивілізації, на захист якої в сьогоднішній день стоїть НАТО. Чи ми хочемо бути частиною східної цивілізації? Це теж вибір народу. Але ми маємо його зробити самі. Давайте, почнемо людям говорити про НАТО. Давайте, почнемо їм розказувати, що крім прикладу з Югославією, про який вони всі знають, є зовсім інші приклади. Зокрема, позитивні і миротворчі. Давайте, будемо розказувати про те, що, наприклад, війна в Іраку немає жодного відношення до НАТО, оскільки Альянс відмовився підтримувати американську і британську місію в Іраку. Що кожна країна навіть член НАТО може робити щось самостійно і це не означає, що НАТО це підтримує. Давайте, будемо говорити про те, що для НАТО не є на сьогоднішній день принциповими багато моментів, які для них були принциповими десятки років тому. Тому що і для них виклики змінились і геополітика змінилась. Сьогодні НАТО як військовий блок не бачить для себе ворогів. Сьогодні НАТО є певним безпековим блоком, який робить так, щоб не тільки члени НАТО, але й сусіді та взагалі весь світ міг би бути захищений від випадкових викликів: міжнародного тероризму. Підтвердженням моїх слів є те, що Росія є найбільшим, найближчим і можливо, найнадійнішим на сьогоднішній день партнером НАТО по співпраці? Я хотів би, щоб люди про це теж знали. Як і про те, що Росія бере участь у військових миротворчих операціях і навчаннях, які проводяться регулярно. Саме російські кораблі виходять з портів Чорноморського флоту Росії і беруть участь у навчаннях НАТО. У тих самих навчаннях, для участі в яких свого часу не пускали українських кораблів певні політичні сили. Давайте, про це теж відверто говорити. Не можна ж лише в один бік дивитися. Я справді признаю, що є непрості питання у відносинах з НАТО. Але про них говорять усі. А про позитиви і очевидні речі, які відбуваються, які не знайомі загалу, чомусь замовчується. Давайте, про них теж говорити. – Якщо продовжити тему НАТО, то не можна не звернути уваги на те, що Росія не хоче, щоб Україна вступала в Альянс.Зважаючи на це, як можна переконати людей, які живуть у прикордонних з Росією областях, не боятися слова НАТО? – Я думаю, що найкращим аргументом для цих людей буде інформування людей про те, що найбільшим і найсерйознішим партнером для НАТО є саме Росія. І Росія значно більше ніж Україна співпрацює з Альянсом і дуже радо це робить. Думаю, що краще ніж цей факт нічого не буде говорити промовистіше про те, що немає принципових причин боятися НАТО. – Але Росія на противагу Україні не хоче бути членом НАТО? – Це так. Але я прекрасно розумію Росію, яка є крупним політичним гравцем з величезною територією і з величезними енергетичними ресурсами. Росіяни мають сьогодні більше варіантів до вибору. Це раз. Друге – сьогодні це так, а завтра – ми поживемо і побачимо. Хто вам сказав, що буде завтра? – А що, на вашу думку, втратять українці, зокрема і на Сході України, якщо протягом тривалого часу буде тривати невизначеність щодо інтеграції України в НАТО? – Те, що Україна не може бути протягом довгого часу безпеково нейтральною – це очевидно. Країна з такою великою територією, але водночас у неї відсутні серйозні енергетичні і збройні ресурси. Ми свого часу зробили видатний крок, єдині у світі відмовившись від ядерної зброї, і цей крок вітався всіма державами гарантами нашої безпеки. Я вам скажу, що в такій ситуації, особливо в сучасному світі, питання нейтральності в українських реаліях є абсолютно незрозумілим. Оскільки Україна стоїть на порозі вибору: стати європейською чи азійською країною і цивілізаційно й історично. І коли приводять багато аргументів ідеї європейськості України нейтральність, наприклад, Швейцарії або Австрії, у мене це викликає певну іронію. Ні в Швейцарії, ні в Австрії ніколи не виникало питання, а головне в їхніх сусідів ніколи не виникало питання: Європа вони чи ні. І легко казати: я буду нейтральним, будучи оточеним зі всіх сторін країнам не нейтральними, які сповідують ті самі принципи, що й ти. Тому вважаю дискусію на цю тему з використанням таких прикладів не припустимою. І навпаки є прекрасний приклад Норвегії, яка є не членом Євросоюзу, бо вважає економічно це для себе не вигідним, оскільки має нафту і газ, і вважає, що їй вигідніше бути нейтральною економічно. Разом з тим вона є членом Північноатлантичного Альянсу, розуміючи, що для них це важливо, як для носіїв західної цивілізації. Давайте, під цим кутом ставити питання і можливо сама дискусія по НАТО почне бути більш результативною і конструктивною. Я за те, щоб ми показували як хороші, так і погані сторони, які для України є важливими. Тому, що найголовніше для України це все-таки не блоки, це не те до кого конкретно приєднуватися чи від кого від’єднуватися. А це національні інтереси України. І під призмою національних інтересів не наших близьких чи далеких сусідів, а саме інтересів України, ми маємо робити свій вибір. Причому цей вибір ми маємо робити на десятки років, а не ситуативно. – Здавалось, що в Партії регіонів теж мали це розуміти. Тим більше, що Янукович підписав Універсал національної єдності. – Я вітаю будь-які підписання декларацій. Але я вважаю, що найкращим кроком після підписання декларацій є скріплення їх конституційними нормами. Я думаю, що був час показати це, але час пройшов і зараз бачите – ситуація складається по-іншому. Тому я думаю, все одно рано чи пізно українські політики незалежно від того на сході вони чи на заході, в центрі чи на півдні, однієї партії чи іншої – прийде нове покоління політиків, для яких на першому місці буде стояти глобальний засадничий вибір України і їх це об’єднає. А нюанси і тактика економічна і політична, соціальна і так далі – це може бути і має бути предметом дискусії між різними партіями як це прийнято в демократичному світі. Але не може бути предметом дискусії питання quo vadis (куди йти). На це питання український політикум має відповісти однозначно. І це буде ознакою зрілості нашої демократії. Це буде ознакою того, що ми нарешті з країни, яка дістала в руки керування, але не знає як включати передачі і один включає вперед, а другий назад, нарешті ми зрозуміємо і з першої передачі будемо переключати не на задню, а на другу і так далі. Цей крок треба зробити. – А чи буде він зроблений? – Я абсолютно впевнений, що він буде зроблений найближчим часом. Можливо, не сьогодні і не завтра. Але те, що це буде достатньо близько і ми з вами це побачимо, я впевнений. Але для цього є один простий аргумент – Україні потрібні абсолютно нові у всьому своєму розумінні політичні обличчя. І я дуже чекаю на це. – А скільки все-таки часу доведеться чекати на нові обличчя? Мабуть, на цих дострокових виборах їх ще не буде? – Я ще одну вам приказку скажу. Рим не будувався за один день. І ми лише 15 років як маємо незалежність. І переживаємо етап становлення. Вже відразу хочемо за 15 років стати країною, яка має такі самі правила гри, що й країни із двохсот, або столітніми демократіями. Це не реально. Ми й так все робимо семимильними кроками і сподіваюсь, що процес буде йти своїм руслом і все буде добре. – Яку роль у цьому можуть відіграти громадські організації, публічні люди? Чи можливо вони вже почали відігравати? – Кожна людина, якщо їй не байдужа доля країни, якщо вона піднімається на той рівень, на якому вона вже бачить суть проблеми – а таких людей є дуже багато – я вважаю, не має права стоять осторонь і казати: моя хата скраю. Україна сьогодні не та країна, в якій молодь, старші люди, спеціалісти у різних галузях можуть собі дозволити сказати: мене не цікавить політика. Тому що сьогодні вас особисто не цікавить політика, а завтра у вас заберуть вашу мову, опустять зарплати, піднімуть черговий раз ціни на газ. Я думаю, що це має бути відповідальністю кожної людини. Я б хотів, щоб люди сьогодні не казали: мене не цікавить політика. Час декадентів уже минув, або ще не прийшов в Україні. Так, я дуже б мріяв, щоб мої діти й онуки колись сказали: мене не цікавить політика, – мали право це робити як у цивілізованих західних демократіях. На жаль, сьогодні Україна в іншій ситуації. І ми не можемо собі цього дозволити. – Що може зробити музика й пісні в цьому плані? Можливо, можна написати хіт про НАТО чи про ЄС? – Я ніколи не радив би нікому і сам категорично проти будь-яких штучних поєднань творчості і певної соціальної позиції. Все має йти від серця. Три роки тому я думав, що я взагалі не буду писати соціальних пісень. Потім написав. Але це йде від серця. Я ніколи не хочу прогнозувати наперед про що я буду писати пісні. Дай бог щоб колись я писав пісні тільки про кохання. – Але ж на Майдані звучали пісні, які закликали виявити громадянську позицію... – Абсолютно. І зараз таких пісень стає більше. Але це не тільки моя свідома позиція, а поклик мого серця. Тому що творчість робиться (пишеться) не в голові, а в серці. – А найближчим часом не планується щось подібне випустити? – Наприкінці квітня, уже скоро, у нас виходить новий альбом під багатозначною назвою “Міра”. І я думаю, що слухачі почують і абсолютно новий несподіваний для них «Океан Ельзи» і той, який вони звикли чути теж. 12 квiтня 12:34
|
 Хочете про все дізнатися першим?
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
дізнатися більше про привілеї зареєстрованих користувачів
| |||
| Правова информаціяКоманда O.E.ПодякиНаші банериМапа сайту | |||
|