Коментарі:

Marianna 22 листопада 16:37 Molodets!

Натка 22 листопада 19:15 Приєднуюся, дякую шо піднімаєте такі питання тут, а не тількі в прессі!

Stusja_трошки hippie 23 листопада 10:40 Слава, дякую! Ми звісно ж відмовимось від концертів та інших заходів, зміст яких несумісний з поняттям жалоби. І проявим солідарність. В мене ще з минулого року свічечка залишиласб. Запалю, і поставлю на балконі. Тоді на Михайлівській площі з свчок були зроблені хрести. І люди ходили вулицями зі світлом у руках. Я з сестрами теж ходила. Ми за об"єднання українського народу. Хочаб і через таку подію. Мда... Мені однозначно повезло більше ніж Денісу, бо в мене д.р. всеж сьогодні. ;-) А завтра ми з Нателею обов"язково підем на Михайлівську площу. Прада ж, Наталь?) Це ж два кроки від мого дому. Ну ладно, три.)

Натка 23 листопада 13:04 Ще раз вітаю тебе з д.р., скромная дефочка!!! Підем і на Михайлівську теж, я ще збираюся на панихиду піти до церкви...такі жахливі подіїї забувати не можна, шоб не дай Бог не повторювались!!!....

Inna21 22 листопада 19:20 молодец, Славик, поддерживаю.

malina 22 листопада 20:21 і я підтримую. до зустрічі в суботу біля Михайлівського

Akire 22 листопада 20:58 Ironically, in the USA, we are celebrating "Thanksgiving" which is a traditional celebration to give thanks to God for giving us a good harvest, good shelter, and plenty of food. :( I will remember all those who were victims of Holodomor as I say my prayers today. And I pray that soon ALL the world will recognize and remember Holodomor... and that a tragic event such as this is never allowed to happen to any nation again. Deep Peace....

ZELENA KVITKA 22 листопада 21:51 Святославчику,ти молодець,я підтримую твою позицію у суспільстві,адже так мало людей,які б підтримували такі суспільно-моральні теми і наголошували на них,щоб в людей прокинулося співчуття і скорбота.Ті збільшуеш кількість людей,які починають замислюватися про трагедію нашої країни,нашої великою держави.Як би хотілося,щоб люди об'днувалися і будували державу справді з глибокими чистими моральними цінностями.На жаль.це буде не скоро...:-(Зустрінемося на Михайлівській площі!

Sacred_Queen 22 листопада 22:07 Це зверння не може не викликати глибокої поваги! Святослав не зважаючи на свою бурхливу гастрольну діяльність не забуває про таку дату! Слава, ви молодець!

Alla 23 листопада 00:07 Дякую, Вам Святославе, за цей лист. Цілком приєднуюся. Хотіла б і я бути на Михайлівській площі разом з тими, хто прийде вшанувати пам'ять жертв Голодомору... Та це зовсім не має значення у якому місті та у якому куточку земної кулі ми знаходимося, головне, щоб у серці кожного з нас залишалася нзавжди пам'ять про жахливі події Голодомору, та душою і спільними спогадами і думками, навіть на відстані ми були разом. Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Дозвольте в цей день згадати трохи історії та вірш Павла Тичини: “Загупало в двері прикладом…” Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. - Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті. – Застукало серце, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене. Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок… Біжить одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить – сама ж замикає за ними. Проходять солдати у хату: один з них писати сідає, Два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях. -Ну, як живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? – Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається тихо. Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно. Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається чудно. Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі, І синю голівку під ситом, що вже почала протухати. Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається страшно. -Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш? -Отак і живу я… - та й змовкла. Ой чий же це голос у неї? Хрипкий, а тремтючий, веселий. –Та так і живу, - проспівала.- Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось? Ви хочете їсти? – Сідайте. Між вами і я молодая. Повірите, люди їй-богу: - отак тільки тут полоснула – затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, - їй-богу… Отак і живу, - проспівала. – Отак удова молодая, - і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала. Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка, голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно; заплакала б тяжко – не може, лиш б’ється об піл головою: - Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! – Солдати підводять нещасну, її освіжають водою. А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають. Павло Тичина, із збірки ”Вітер з України” ...Апогею голод досяг узимку і навесні 1933р. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань. Були і численні випадки людожерства, деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних і чужих дітей. Вимирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства тривали. Голод охопив цілу Радянську Україну, а також Північний Кавказ, Крим, Курщину, нижнє Поволжя, Казахстан. Про це свідчать розповіді очевидців страшного голодомору, зокрема Індик Н.М. с с. Андріївка, Полтавської області: “Народ був настільки знесилений голодом, що деякі вимирали цілими сім’ями. А інші боролися за своє життя знаходили собі харчі. Влітку було легше: ягоди, яблука, абрикоси. Восени люди виходилив поле, шукали картоплю, яка залишилась після збору, корінці буряків, залишки качанів кукурудзи, навіть було таке, що люди розбивали кісточкі від вишень чи абрикос і виїдали середину цих кісточок, їли траву, навіть листя, м’які корінці з дерев, або гілочки. Звичайно, люди їли квасолю, кормовий буряк, який спочатку варили, а потім терли і робили млинці, також млинці робили з кукурудзяного борошна, вони були земного кольору, але смачні, також їли макуху-відходи від насіння. Страшніші випадки були коли люди їли живцем птахів, жуків, комах, черв’яків. Коли люди їли людей. Бабуся розповідала, що в їхньому селі жила сім’я Козубів, в них було 5 дітей, вони завжди бігали голодні, голі, босі, і, коли наймолодша дитина захворіла і була на грані смерті, то мати вирішила не ховати дитину, а залишити її щоб з’їсти. Звичайно, це жахливо, але факт.” ...

ooo*MaMa MiJa*)) 23 листопада 14:26 З дружньо повагою))))))))))))))))))

ooo*MaMa MiJa*)) 23 листопада 14:27 ))))))))))

ELZZZA 23 листопада 16:42 Завтра наша школа, одна на місто братиме участь у програмі, "загиблим голодомору" . Нас можна буде побачити завтра в новинах на 1+1 або ут1 =)

Sunny 23 листопада 19:31 А в якій школі ти навчаєшся?

ooo*MaMa MiJa*)) 23 листопада 20:30 вот завтра и увидишь в ящике)))))))

Sunny 23 листопада 21:23 нам тоже обещали что мы будем принимать участие:-))) может мы из одной школы

ELZZZA 24 листопада 11:01 Може і з одної школи, але не із одного міста =))))))))))))))

Okinava 25 листопада 12:17

Mitsumi 25 листопада 16:47 Прикро, що Всі памятають історію, але багато хто забуває про лихо яке сталося зовсім недавно... У шахті Засядько загинула сотня шахтарів, у наші дні коли всі нагодовані, коли блакитне небо над головою... Вони загинули, бо комусь лінь, слідкувати за забезпеченням нормальних умов роботи...

MEXX 25 листопада 23:52 http://www.razom.org.ua/dataimg/b1d122bcef.jpg

fialka 27 листопада 08:33 Святослав, в очередной раз Вы проявили себя неравнодушным ко всему, что касается человеческих душ, огромное спасибо Вам за это, со мной сейчас проживает бабушка моего мужа, ей 89 лет и она является непосредственным участником тех событий, она тогда была ребенком ,их семья бежала от голода и они в дороге потеряли двоих девочек, ее сестер, до сих пор она вспоминает это время ,как самое страшное в своей жизни, и всякий раз по праздникам за столом, когда видит полное изобилие, она желает нам никогда не узнать голода и нужды!

KvitkaElza 28 листопада 05:41 Я повністю згодна з цим листом, бо цей день був явно не для веселощів! Я спеціально приїхала до Києва, щоб поставити свічку на Михайлівському. Хоча у нас в Миколаєві теж проходила ця акція Запали свічу, і люди несли свічки до меморіалу.

NADYA 30 листопада 16:41 Серце радіє, коли читаєш такі речі...і, йдучи по вулиці, бачиш у вікнах свічки...і розумієш, що не лише ти відчуваєш той біль в душі за своїх предків та Україну... слава Вам, люди, що не залишаєтесь байдужими...

Ju-Juka 30 листопада 19:09 ............................................................